Український Мойсей, який не дійшов до "землі обітованної"

Цікавим є той факт, що похорон Шевченка вiдбувався саме в тi днi, коли цар «дарував» крiпакам волю. З часу перепоховання поета на Чернечiй горi слова Шевченко i Канiв в уявi мiльйонiв людей стали нерозривними. Але Росiйська iмперiя не визнавала нацiональних святинь народiв, якi входили до її складу. Убогiсть i занедбанiсть Тарасової могили западали в очi кожному i смутком лягали на душу свідомим українцям. Однак  до цього священного мiсця не заростали травою стежки. Влiтку 1882 року росiйський письменник М.С.Лєсков, завiтавши в Канiв, писав: «Могилу вiдвiдують постiйно, i те, що вона дуже обсипалась, сталося саме тому, що її не забуто...». Упродовж десятиліть могила не мала навіть сходів. Люди, які приходили, забиралися на Чернечу гору із величезними зусиллям. Маловідомим фактом є те, що перші сходи на гору побудовано за розпорядженням Симона Петлюри. 

Царизм репресіями прагнув зупинити лавину народної шани й любові до великого сина України, а вийшло навпаки. З 1918 року вшанування пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей      Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам. 
   Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені  Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, 
О. Кульчицька,   А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський,   В. Стус,  
 Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці.      
   За рішенням ЮНЕСКО,  ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».