Муза

Зоре моя вечірняя... from Iryna on Vimeo.

 А  ти,  пречистая,  святая,
Ти,  сестро  Феба  молодая!
Мене  ти  в  пелену  взяла
І  геть  у  поле  однесла.

І  на  могилі  серед  поля,
Як  тую  волю  на  роздоллі,
Туманом  сивим  сповила.
І  колихала,  і  співала,
І  чари  діяла...  І  я...
О  чарівниченько  моя!
Мені  ти  всюди  помагала,
Мене  ти  всюди  доглядала.
В  степу,  безлюдному  степу,
В  далекій  неволі,
Ти  сіяла,  пишалася,
Як  квіточка  в  полі!
Із  казарми  нечистої
Чистою,  святою
Пташечкою  вилетіла
І  понадо  мною
Полинула,  заспівала
Ти,  золотокрила...
Мов  живущою  водою
Душу  окропила.
І  я  живу,  і  надо  мною
З  своєю  божою  красою
Гориш  ти,  зоренько  моя,
Моя  порадонько  святая!
Моя  ти  доле  молодая!
Не  покидай  мене.  Вночі,
І  вдень,  і  ввечері,  і  рано
Витай  зо  мною  і  учи,
Учи  неложними  устами
Сказати  правду.  Поможи
Молитву  діяти  до  краю.
А  як  умру,  моя  святая!
Моя  ти  мамо!  положи
Свого  ти  сина  в  домовину
І  хоть  єдиную  сльозину
В  очах  безсмертних  покажи.

[9  лютого  1858,
Нижній  Новгород]

Муза Шевченкова в кріпацькій одежі; волаючи до людського сумління, до почуття справедливості, вона вперше введе в літературу натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють «Кобзар», всіх отих вдів, сиріт, таврованих варнаків, покриток, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі, малює мовби пензлем великих майстрів Відродження.(О. Гончар)

  Микола  Костомаров писав: "Я бачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче й упоюючи було заглядати сюди!.. Тарасова муза розкривала якийсь підземний заклет, вже кілька віків запертий багатьма замками, запечатаний многими печатями. Шевченко зробив з нас людей, що ненавиділи москалів і всіх тих, що буди винні в бідуванні нашої рідної України".