Т. Шевченко "Вид на околиці з тераси Почаївської лаври"
Картина 1846 року роботи Тараса Шевченка. Зображує околиці Почаєва з тераси Почаївської лаври.
Виконана аквареллю на папері з параметрами 28,7 × 37,7. Справа внизу чорнилом підпис автора: Шевченко. На звороті ледве помітний незакінчений начерк тієї ж тераси.
Подорож Тараса Шевченка на Західну Україну та відвідини Почаївської Лаври
Після
закінчення Петербурзької академії мистецтв Тарас Григорович Шевченко
прибув до Києва, де в 1845 році поступив у щойно створену Археографічну
комісію, метою діяльності якої було вивчення пам’яток старовини. 10
грудня того ж року Шевченка було затверджено співробітником цієї
комісії. 21 вересня 1846 року Київський, Подільський і Волинський
генерал-губернатор Д.Г. Бібіков підписав відповідне розпорядження, за
яким Шевченку доручалось відправитися у різні місця Київської,
Подільської і Волинської губернії для збору різноманітної культурної
спадщини цього регіону. В одному із пунктів цього документу зазначалося й
таке:
„…оправитесь в
Почаевскую лавру и там спишете : а) обший наружный вид лавры, б)
внутренность храма и в) вид на окрестность с терасы “, – що свідчить про
велику зацікавленість святинею. Отже, ми бачимо, що серед завдань,
поставлених Шевченку комісією, було й ознайомлення з церковними та
монастирськими спорудами на території цих губерній, про що красномовно
свідчать два пакета за номерами 7250 та 7251, які були адресовані
Подільському архієпископу Арсенію та Волинському Никанору, і йшлося в
них про те, „чтобы г. Шевченко оказываемо было со стороны духовных лиц
надлежащее содействие в отношении поручения, в случае осмотра им каких
церквей и монастырей“.
Шлях поета
пролягав по великому польському тракту через Васильків, Білу Церкву,
Сквиру, Липовець, Брацлав, Могилів – Подільський. Не більше тижня він
провів у Кам’янці (нині Кам’янец – Подільський), але дорога кликала на
Волинь.
Більшість
дослідників, і зокрема автор книги „ Шевченко і Західна Україна “ Микола
Дубина, схильні вважати, що Шевченко їхав із Кам’янця – Подільського
через Дунаївці і Ярмолинці до Проскурова (нині Хмельницький). Звідси,
завітавши до Меджибіша, Летичива і Хмільника, через Староконстянтинів –
Ямпіль поїхав до Почаєва, дорогою він декілька днів зупинився у
Вишнівці. Це містечко його привабило своєю багатою історією. Насамперед
Шевченка зацікавив палацовий комплекс, витриманий в класицистичному
архітектурному стилі, в якому побувало багато відомих історичних осіб.
Князі Вишневецькі, а згодом графи Мнішеки зібрали бібліотеку, що
налічували 15000 книг, у тому числі чимало стародруків, рідкісних
видань. Були тут і древні рукописи, листи магнатів, королів та царів. У
картинній галереї були полотна Рембрандта, Гольбейна, Каналетто та інших
художників. Привертали увагу його і дерев’яна Михайлівська церква,
зведена у 1726 році, і споруджений у 1640 році монастир кармелітів.
З Вишнівця
Т.Г. Шевченко продовжив свій шлях до Почаєва. Їхав, очевидно, через село
Старий Тараж – так пролягав старовинний тракт. Відомо, що до Почаєва
поет прибув у другій половині жовтня. Тогочасний Почаїв був невеликим
містечком, котре, по суті, не могло похвалитися нічим, окрім Лаври. Саме
за 13 років до приїзду Кобзаря у 1833 р. монастир отримав статус Лаври.
Намісником був тоді архімандрит Григорій (Немоловський), який, як
відомо, за два роки до приїзду Шевченка приймав у себе видатного вченого
Миколу Костомарова. Сам Костомаров у листі до О.М. Сементовського після
відвідин Почаєва писав:
„ Намісник
малорос з – під Києва, говорить російською мовою і сипле анекдотами:
людина найлюб’язніша і разом з тим втілена доброзичливість “. Мабуть,
таким він був і до Шевченка.
Де жив Кобзар у Почаєві? Тривалий час вважали, що поет зупинився в
архієрейському будинку, розташованому безпосередньо на території Лаври.
Саме тут селили найбільш поважних гостей, до числа яких, без сумніву,
належав Т. Шевченко. Цей будинок, зображений на двох його акварелях,
зберігся донині. У 1964 році на ньому встановлено меморіальну дошку. Але
цілком можливо, що поет поселився у новому, відкритому в липні 1846
року, готелі –
„
будинку для прочан “. Він розміщений справа біля підніжжя пагорба при
в’їзді до Лаври. Крім загальних номерів, у цьому «П» – подібному будинку
із заїжджим двором були окремі кімнати, одну з яких могли відвести Т.
Шевченкові. З галереї – балкону готелю відкривався чудовий вид на Лавру.
У картині „Вид
на околиці з тераси Почаївської Лаври “ привертає увагу вивірена,
продумана композиція, геометричним центром якої є декоративна ваза на
огорожі. На передньому плані художник зобразив частину тераси з
металевим парапетом і вхід до Успенського собору. Біля входу – дві
масивні фігури монахів у високих клобуках, з рудими бородами. Ажурна
металева решітка ( нині балюстрада), декоративні вази на подіумах
зображені значно чіткіше, ніж фасад собору. Тут, як і в інших малюнках,
відчувається досконале володіння засобами повітряної перспективи.
Вдалині видніється гора, на якій височіє підкамінський Домініканський
костел. Як відзначає Петро Кралюк, «погляд глядача ніби
примагнічений до силуету гори на задньому плані. Це — галицький
Підкамінь із домініканським католицьким монастирем, куди хотів поїхати
Шевченко». Резон у цьому є. Рух у глибину, у напрямку Підкаменя
підкреслюється жестом руки одного з ченців… До
австрійського села Підкамінь (тепер Львівська область), в якому хотів
побувати Т.Г. Шевченко, по прямій близько 20 кілометрів. Відомо, що
селяни з Австрії приходили у свята до Лаври, а з Росії – на ярмарок у
Підкамінь.
Ласкаво просимо!
Немає коментарів:
Дописати коментар